Классный час на тему тарас шевченко художник. Литературный вечер "Тарас Шевченко" методическая разработка по литературе (8 класс) на тему

Тематичний урок на тему:

«Тарас Шевченко – великий син свого народу»

Мета уроку:

Ø поглибити знання учнів про особистість Тараса Шевченка та його роль в історії;

Ø розкрити неосяжність його таланту;

Ø показати неповторність його творчої спадщини;

Ø розкрити образ митця як людинимогутньої волі та незламного духу;

Ø формувати громадянськість, почуття національної самосвідомості школярів, толерантність, власний погляд на окреслену проблему;

Ø виховувати любов до рідної землі й повагу до її історії;

Ø осмислити роль своєї національної спільності серед інших спільностей, місце національної культури серед інших культур.

Основні навички: після уроку учні зможуть:

F показати велич постаті Тараса Шевченка;

F оцінити його діяльність з позицій захисту інтересів українського народу;

F розвинути вміння аналізувати події і факти, співставляти їх, визначати їхні причини та наслідки;

F набути навичок участі у дискусії, визначенні та аргументуванні своєї позиції, аналізі історичної ситуації.

Обладнання до уроку:

§ портрет Т. Г. Шевченка, вишитий рушник, букет із колосся та калини;

§ «Кобзар» та виставка творів художньої літератури про життя і творчість Т. Шевченка.

§ Цитати його творів.

Епіграф до уроку:

Зростає покоління молоде,

Нові вогні горять на небокраї,

Та в далеч з наймолодшими іде

Пророк зорі, що землю всю осяє.

М. Рильський

Хід уроку

I. Організація класу.

II. Актуалізація опорних знань учнів

Уч и т е ль . Діти, скажіть, будь ласка, чи знають у ваших родинах вір­ші Т. Г. Шевченка?Які? Чи люблять їх? За що? Чи є у ваших оселях порт­рети Т. Г. Шевченка?

— А які вірші Тараса Григоровича ви пам’ятаєте?

III. Повідомлення теми, завдань уроку

Учитель. На цьому уроці, тема якого «Тарас Шевченко- великий син свого народу», ви поглибите свої знання про дитинство і життєвий шляхвеликого Кобзаря, неповторність його творчої спадщини , ознайоми­тесь зі збіркою поетичних творів «Кобзар», пригадаєте поезії, які вам найбільше подобаються. (Читає епіграф.)

— Як ви розумієте цей вислів? (Відповідь учнів.)

IV. Опрацювання навчального матеріалу

Вступ.

9 березня виповнюється 200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – поета, художника, мислителя, палкого патріота України. Сьогодні на уроці ми з вами звернемося до спадщини Великого Кобзаря, людини, яка стала для України заповітною думою, безсмертною піснею.

Звучить мелодія «Реве та стогне Дніпр широкий». В міру стишення мелодії учениця декламує уривок з поеми «Причинна»

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива…

Слова вчителя:

З цих слів розпочинається книга «Кобзар» великого Тараса. З цих слів йде початок Шевченка, як поета. Такі прості, доступні і водночас геніальні рядки стали і відомою піснею, котру без перебільшення можна назвати народною, вони стали символом України у Європі і у всьому світі.

Тарас є взірцем для нас, його безцінний «Кобзар» є для нас і буквариком, є він і пісенником, є підручником з української минувшини, є народознавчою енциклопедією, підручником з етики.

І цей тематичний урокми сьогодніприсвячуємо генію українського народу, великому патріоту України, її славетному сину, її Пророку.

Пошана і вдячність наповнює серця усього людства, бо Тарас Григорович – не тільки співець України, він поет на всі часи, на всі віки для всіх людей на землі. Ми гордимося тим, що він – українець іми прагнемо бути достойними його нащадками.

Він був сином мужика –

і став володарем в царстві духа.

Він був кріпаком –

і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком – і вказав нові,

світлі і вільні шляхи професорам

і книжним ученим.

І.Франко

Тарас Григорович Шевченко – велика та невмируща слава українського народу. В його особі український народ ніби злив свої найкращі духовні сили й обрав його співцем своєї історичної слави і соціальної недолі, власних сподівань і прагнень.

Учень читає вірш Л. Храпливої

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко

З картини, що там на стіні.

Читає пісні його залюбки ненька,

Розказував батько мені:

А виріс — великий дав дар:

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,

Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Як книгу святу берегли ми завзято,

З собою забрали у світ,

Як слово Тараса завжди зберігати,

Великий усім заповіт.

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,

То може й мені ще не раз

З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,

Наш Батько, великий Тарас.

Слова учителя:

Тарас Шевченко мав багато уподобань. Володів, окрім української мови, ще польською та російською, вивчав французьку, латину.

Він був чудовим художником, читав багато літературних творів, відвідував театр та оперу. Поте ми знаємо з вами, що його життєвий шлях був дуже важким. Із прожитих 47 літ він 24 роки був кріпаком, 10 років провів у засланні, у військовій муштрі, 3 з гаком роки поет провів під постійним наглядом поліції. І лише 9 років – він прожив вільною людиною. Все життя його – то важкий труд, де було так мало місця для щастя.

Давайте пригадаємо, які ви вивчили твори Шевченка?

Запис на дошці допоможе вам.

Зацвілавечірняя

Всталавесна чорну землю

Світаєу лузі червона калина

Зоре моякрай неба палає

(Один учень з кожної групи з’єднує слова).

V. Презентація проекту «Тарас Шевченко – великий син свого народу»

Біографи: « Життя коротке, але знамените»

9 березня 1814 р. народився Тарас Григорович Шевченко в селі Моринцях на Черкащині в родині селянина-кріпака. У сусідньому селі Кирилівці проминули дитячі роки майбутнього поета.

Рано залишився сиротою.

Перша освіта у сільського дяка; виявив великий хист до малювання і складання віршів.

1831 р. – переїхав з паном Енгельгардтом до Петербурга, де навчався в майстра-живописця Василя Ширяєва;

1838 р. Т. Шевченка викуплено з кріпацтва завдяки відомим художникам Івану Сошенку, Карлу Брюллову, Олексію Венеціанову, поету Євгену Гребінці (гроші виручено за продаж створеного К. Брюлловим портрета В. Жуковського).

Т. Шевченко вільний слухач Академії мистецтв у Петербурзі.

1840 р. вийшла перша збірка поезій Т. Шевченка «Кобзар», яка розпочала новий етап в історії української літератури.

1841 р. – окремим виданням видруковано поему «Гайдамаки».

1843, 1845 рр. у складі археографічної комісії Шевченко відвідує Україну. 1843 р. опубліковано драму «Назар Стодоля».

1844 р. поема «Сон».

1844 р. – окремими книжками вийшли поема «Гайдамаки», і поема російською мовою «Тризна».

1845 р. опубліковано твори «Кавказ», «Наймичка».

1845 р. – після закінчення академії повернувся в Україну, увійшов до таємної політичної організації Кирило-Мефодіївського товариства.

Опубліковано послання «І мертвим, і живим…», вірші «Заповіт»(перекладено 100 мовами), «Минають дні, минають ночі…», історичні твори «Великий льох», «Холодний Яр»; видав альбом «Живописна Україна».

1847 р. при арешті Шевченка до рук жандармів потрапила рукописна збірка «Три літа», підготовлена поетом до друку. У неї увійшли такі твори: «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Єретик» і десятки поезій. До 1905 р. ця збірка пролежала в жандармських архівах. Лише окремі поезії збірки, що випадково залишилися в приватних руках, поширювалися в Україні.

1847 1857 рр. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за написання гостросоціальних віршів Шевченко був засланий рядовим солдатом до Орської фортеці, а згодом – в Оренбург та Новопетровське укріплення.

1848 р. – брав участь в Аральській експедиції, під час якої створив серію живописних полотен, написав поеми «Княжна», «Варнак», «Москалева криниця» та ін., вірші «І виріс я на чужині…», «Якби ви знали, паничі…», «У нашім раї на землі…» тощо.

1857 р. П. Куліш опублікував поему «Наймичка» без Імені автора.

1858 р. повернення до Петербурга.

1859 р. подорож в Україну.

1860 р. одержав звання академіка-гравера. Цього ж року побачило світ нове видання «Кобзаря».

10 березня 1861 р. – помер Т. Г. Шевченко в Петербурзі.

22 травня 1861 р. – перепохований у Каневі на Чернечій (нині Тарасовій) горі. Огляд творчості

Т. Шевченко залишив по собі збірку поезій «Кобзар», 9 повістей (із 20-ти задуманих), п’єсу «Назар Стодоля», декілька уривків інших драматичних творів, щоденник, листи.

В історії української літератури, попри чисельні розвідки, Шевченко був і залишається непрочитаним. У його творчості відобразилися літературні стилі та епохи – від романтизму, просвітництва, реалізму – до постмодерну. Тривалий час дослідники майже не приділяли уваги записам Шевченка, які він розпочав за півтора місяця до звільнення із заслання, тобто 12 червня 1857 р., і вів їх до 13 липня 1858 р. Традиційно ці записи називають «Щоденник».

«Журнал», або Щоденник, є не лише безцінним джерелом відомос­тей про життя й оточення поета, про його суспільно-політичні, філософ­ські та художні погляди, про його ставлення до явищ літератури, мис­тецтва, історії, суспільного життя тощо. Це твір Шевченкової мемуар­ної прози, який подає «надзвичайно влучний автопортрет поета і люди­ни» і разом з тим є ключем до творчості Шевченка.

Мистецтвознавці: «Шевченко – художник»

Вчитель : Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві.

Учні Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів усіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка» датований самим автором ще 1830 році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника. Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та Академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

У 1843 році Тарас Григорович нарешті приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин. Уміння інтерпретатора історії Шевченко виявив у трьох офортах серії «Живописна Україна» – «Дари в Чигирині 1649 року», «Судня рада» і «Старости», на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повертаючись в Петербург, він завершує навчання в Академії, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою «Живописна Україна».

Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів...

Вагомими були досягнення Шевченка в галузі малярського і графічного портрета. Він виконав близько 150 творів цього жанру, половина яких створена ще до заслання. У них відчувається романтична концепція людини, яка наприкінці XVIII ст. і в першій половині XIX ст. переважала у творчості багатьох європейських художників.

Шевченко уподобав акварельний малюнок ще в доакадемічний період свого життя, маючи в ньому певні навички, а можливо, і перші здобутки.

Шевченко взяв для себе чимало корисного від російської портретної школи.

Одним з вершин його пошуків сепія «Казашка Катя» (1856-1857), в якій дано типовий образ дівчини в момент прозріння, усвідомлення себе як представниці свого народу.

Особливе місце в портретній творчості Шевченка посідають автопортрети, в яких він відобразив себе у різні порижиття, в різних настроях і переживаннях.

Іншими жанрами образотворчого мистецтва, в яких доробок Шевченка був досить вагомим, є історична композиція та ілюстрація до творів вітчизняної світової класики.

Доробок Шевченка – величезне досягнення всієї української художньої культури.

1840 рік, олія

1843 рік, олія

Мовознавці: «Значення творчостіШевченка для розвитку української літературної мови»

Вчитель. Шевченко відіграв важливу роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.

Учень. Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з Котляревського використовували в своїх творах живу народну українську мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузькомісцевих елементів.

Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.

Сміливо ввів у свої твори для передачі філософських, політичних, літературних та інших понять книжні слова і вирази, слов’янізми. А також слова іншомовного походження для створення відповідного історичного або місцевого колориту.

Мова його стала зразком для наступних українських письменників.

Літературознавці: «Спогади про Шевченка» (презентує група літературознавців) 6хв.

І.Я. Франко: «Могучий дух, котрим він натхнув нашу літературу, не перестав віяти і досі, і нема українського поета і писателя пізнішої доби, котрий би вільний був від впливу того духа. Ідеї, порушені Шевченком або положені ним в основу творів поетичних, остаються живі й досі і довго ще не перестануть бути провідними ідеями української літератури… Шевченко, як усі генії, в многих поглядах випередив суспільність, для якої писав».

О.І. Білецький: «Шевченко прийшов в українську літературу тоді, коли чаша народного терпіння переповнилась вщерть. Неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збирався над Російською імперією як грандіозна хмара, що насувається, наливаючись свинцем... Але раптом лунає перший удар грому, перший розряд електрики, що зібралася в повітрі. Таким ударом в 30-х - 40-х рр. ХІХ ст. стала поезія Шевченка».

П.Г. Тичина: «Французький письменник Меріме говорив про Тургенєва, що той двадцяттю двома пострілами своїх оповідань «Записок охотника» бив по рабству, яке гнітило його країну. О! яким же числом можна зчислити постріли Тараса Шевченка? Взяти хоч би такі його твори, як «Катерина», «Заповіт», як «Гайдамаки», «Сон». Та він же стріляв в кріпосне право і у винуватців цього рабства – в царів і панів – буквально кожним твором, буквально кожним рядком своїм поетичним».

«Будемо ж вчитися у Тараса Шевченка любити нашу славну Вітчизну».

«Ненависть до ворогів повинна бути в нас нещадна, як нещадна вона була і в Шевченка. Націоналістичним перекрученням творчості Шевченка ми повинні давати непримиренну відсіч. Від Шевченка повинні ми взяти те, без чого ми, письменники, поети, дихати не можемо: а саме – і політичну поезію, і лірику, і сатиру, і антирелігійні стріли «Кобзаря», і багато ще чого іншого. Цінуймо ж спадщину Шевченка! Учімося у нього!».

М.І. Костомаров: «Гаряче любив він українську народність, але понад усе співчував долі простого народу, і улюбленими його мріями були думки про свободу цього народу від поміщицького гніту».

М.О. Добролюбов: «Він вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, але й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний».

«Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. Навіть Кольцов не йде з ним в порівняння, тому що складом своїх думок і навіть своїми прагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки, все коло його дум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і ладом народного життя».

В.П. Острогорський: «Шевченко зумів в житті вітчизни віднайти загальнолюдські мотиви, які роблять поета зрозумілим і дорогим для кожного, незалежно від його національності… Кожна нація вважала б за найбільшу для себе честь назвати такого поета своїм».

Рене Депестр: «Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу. Треба ширше відчиняти всі вікна й двері поетичному вітру Шевченка, що лине з берегів Дніпра. Для Куби, для Гаїті, для всієї Латинської Америки познайомитися з Шевченком, прилучити його до свого щоденного життя – це значить сприяти ще буйнішому розквіту нашої весни».

А. Церетелі: «Признаюсь, я перший раз зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ».

П. Грабовський: «По силі і глибині ліризму, по художній яскравості і красі образів, по чарівній принадності і мелодійності вірша Шевченко стоїть поряд з найвидатнішими поетами слов’янського світу – Пушкіним і Міцкевичем…».

Абдільда Тажибаєв: «Тараса ми любимо ще й тому, що він, як професіонал-художник, за час заслання в Казахстані зробив десятки чудових малюнків з життя казахського аулу того часу, в яких зображував винятково непривабливе, тяжке життя бідняків і батраків. Ці роботи поета роблять його справжнім Рембрандтом, основоположником національного живописного казахського мистецтва».

Г.В. Плеханов: «Про поетичний талант Шевченка може бути тільки одна думка: покійний Тарас Григорович належить до числа найбільш народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури».

Благодатнівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Амвросіївський район

Донецька область

Розробка виховного заходу

Тарас Шевченко - художник

Підготувала Білик В. М.,

учитель української мови та літератури

Обладнання: картини Т. Г. Шевченка, автопортрет, предмети для інсценування, виставка збірок творів Т. Г. Шевченка.

Епіграфи:

Визнання художника – спрямувати світло

в глибину людського серця.

Р. Шуман

Художник – дзеркало, але дзеркало живе.

В. Короленко

Хід заходу

Ведучий 1. У перші березневі дні ми знову згадуємо ім’я великого генія словесності, талановитого художника Тараса Григоровича Шевченка. Талант приходить у світ, щоб допомагати людям у пізнанні дійсності. І Тарас Григорович Шевченко допомагав вогненним словом, яскравими фарбами, рішучими вчинками. (Слайд №1)

1 – й у ч е н ь

Він був борцем,

Борцем живе між нами

І вічно житиме, крокуючи піснями

Через кордони і крізь даль віків.

2 – й у ч е н ь

Гомоніла твоя кобза, батьку,

Гучною струною,

В кожнім серці одбивалась

Чистою луною.

1 – й у ч е н ь

Який потрібно мати

В душі безсмертний цвіт,

Щоб хвилювати людство

І через сотню літ.

2 – й у ч е н ь

Хай же промінь твоїх думок

Поміж нами сяє, -

«Огню іскра великого»

Повік не згасає!

Ведучий 2. Датський критик Георг Браденс говорив, що «треба володіти мужністю, щоб мати талант». Своє життя Шевченко віддав сміливій боротьбі проти існуючого безправного кріпацького життя своїх земляків, проти несправедливої долі України, яку бажав бачити вільною, квітучою.

Ведучий 1. Творчість великих художників, а до таких і належить Тарас Григорович, - це завжди прекрасний сад з квітами й реп’яхами, а не красивий парк із утрамбованими доріжками. (Слайд №2): «Визнання художника – спрямувати світло в глибину людського серця»; «Художник – дзеркало, але дзеркало живе».) Важко сходив Тарас Григорович до вершин малювання.

(Сценка про Тараса)

П’єса В. Долини «Мені тринадцятий минало»

Дійові особи: Дяк, Тарас.

Подвір’я біля хати дяка. Посередині лежить стара колода. На передньому плані, ліворуч, густий очерет, що створює затишний куточок. Із-за хати видніється старий похилений тин, за яким розкинулося в зелені садків село. Линуть ранкові звуки півнячого співу та овечої отари, яку женуть на пасовисько. На сцені нікого немає. Раптом з хати почувся голос дяка:

Тарасе! Чуєш, Тарасе!..

Пауза. З дверей виходить в одній сорочці, з хрестом на шиї заспаний дяк.

Дяк (оглядаючись). Тарасе! Гей, де ти? Щез, нечестивець окаянний. (Бере кухлик і хоче набрати з діжки води.) Нема… Тарасе! (Витягує з-під стріхи різку.) Давно тебе потчевал… (Береться за живіт.) Утроба, аки геєна огненна.

Заходить, несучи в цеберках воду, Тарас. Він босий, в полотняній сорочці, куценьких штанях.

Дяк. З’явився, приблуда… Та скоріше! Повзеш, яко червь тлєтворная!

Тарас. (ставлячи цеберки біля хати). Черв’яку легше, пане дяче…

Дяк. Переробився, бач… Розглагольствуєш! Бери-но кухлик та окропи швидше! Ху, голова, розривається… (Підставляє голову.)

Тарас (зливаючи дякові). Не пили б уже…

Дяк (сердито). Не твоє діло! Рушник подай!..

Тарас виносить з хати рушник. Дяк хоче перев’язати голову.

Дяк. Поможи, не бачиш?..

Тарас зав’язує рушник.

Дяк. Ху!.. (П’є воду.) Те, що вчора тобі загадував, - зробив?

Тарас. Псалтир склеїв, Часослов зшив, а букви намалювати не встиг.

Дяк. Я так і знав!.. Сновідєніям предавался, окаянний!

Тарас. Ні, пане дяче, я після покійника сьогодні ще й не дрімав…

Дяк. А що ж содєях?

Тарас. Замітав, пензлі мив перед малюванням…

Дяк. Малюванням, малюванням… Он через два дні діти в школу вже прийдуть, а у мене Святе Писаніє не готове. Ану внеси книги, подивимося… (Тарас вносить старі книжки.) Азбуку покажи.

Тарас (струшуючи книжку). З Псалтиря порохня вже сиплеться, пане дяче…

Дяк. Ай! Беззаконіє твориться з святими книжками.

Тарас. Миші поглумилися!

Дяк. О горе суще!

Тарас. Їсти ж катма в хаті, от вони й накинулися на книжки.

Дяк. Що ти речеш! Хоч би Бога убоявся. Миші, миші… Ти де був?я тебе кормлю, пріємлю труд ютіть, а ти так служиш благодєтелю?

Тарас. Та хіба ж я не стараюся?

Дяк. Мало!.. Ану дай азбуку. (Тарас дає аз буку.) О, бачиш? Шість буки погризені, а ти й не уздрів!

Тарас. Ви обіцяли, що сьогодні будемо малювати…

Дяк. Принеси етюдник!

Тарас. (зрадівши). Почнемо? От добре… (Побіг у хату, вносить етюдника з фарбами.)

Дяк (бере азбуку). От зараз сідай і намалюй усі букви Господніє.

Тарас. А мої малюнки подивитесь, пане дяче?

Дяк. Та й надоїв ти мені з своїми малюнками! Роби, що загадую!..

Тарас з сумом сідає за колоду, розкриває етюдник. Дяк змочує голову.

Тарас. Обіцяли ж на сьогодні… Я давно чекаю…

Дяк. Та помовч уже!.. Буков не зробив, а малювативчи його!.. Ледар!.. Вижену – будеш старцювати тоді…

Тарас. Не лякайте – гірше не буде…

Дяк. Беззаконник! Ач!.. Ти знаєш, хто ти єсі?

Тарас. Хлопець собі…

Дяк. Приблуда! Від родителів утік!

Тарас. Від мачухи… Ви теж від родичів поїхали…

Дяк. Не смій так зі мною глаголіть!.. Я учитель твій!

Тарас. Якби ж то вчили… А то лаєтесь та п’єте…

Дяк (сердито). Ти ще й дерзиш? (Підходить і б’є Тараса різкою.) Ось тобі… Оце тобі «субота»! Щоб знав, як свого пана шанувати!

Тарас, скрутившись калачиком, схлипує.

Дяк. Нечестивець! Ледащо!.. Зараз же зроби мені букви, а не то… (Пішов у хату.)

Тарас сідає за етюдник, готує фарби. Дяк повертається з хати з кількома аркушами паперу, уже без рушника на голові.

Дяк. На, ось тобі… Я – не такий… Я – душу всім. Якщо якийсь зіпсуєш, то інший бери. Піду паству навіщу. Нагадаю прихожанам, щоб дітей готували до школи. (Іде.) Поки я по вернуся, щоб усе поробив. Я – недовго… Ох, житіє наше! (Виходить.)

Ведучий 2. На сьогодні налічується 835 творів Шевченка-художника: живописця, рисувальника, гравера. Картини митця беззаперечно доводять, що й у надзвичайно тяжкі роки кріпацтва, заслання, незважаючи на заборони, він не припиняв працювати як художник, а в окремих жанрових композиціях досяг такого високого рівня, якого ще не знало тогочасне російське й українське образотворче мистецтво.

Ведучий 1. В образотворчій спадщині Шевченка велике місце посідає портрет. У центрі малюнків – людина, її духовний світ, характер. Митця хвилює поєднання зовнішньої і внутрішньої краси людини.

Ведучий 2. (Слайд №3) Ось перший автопортрет Тараса Григоровича Шевченка 1840 року. Шевченко тільки-но одужав після страшного тифу. І все ж, незважаючи на фізичну слабкість, молодого художника переповнює почуття довгожданої волі, яку Тарас нарешті одержав. Він ще не встиг звикнути до неї. Саме в той час Тарас пише братові Микиті, що й досі не може отямитися від того, як з брудного горища він, ніби на крилах, перелетів у чарівні зали Академії мистецтв. «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, велике щастя буть вольним чоловіком», - писав Тарас братові.

«Кріпацтво, смерть – це все таке буденне;

Писатиму я свято – свято в мене…»

А свято не вміщається в овал!

Ведучий 1. (слайд №4) Безперечно, найвідоміша нам Шевченкова картина – «Катерина» - єдина з картин, що збереглася з часів академічного періоду. Вона створена на тему однойменної поеми. Полотно придбав багатий поміщик Тарнавський, пізніше – його нащадки, а зараз вона зберігається в Чернігівському історичному музеї.

Ведучий 2. (Слайд №5) Під розлогим кленом стоїть дівчина-селянка у святковому вбранні. Праву руку вона простягла циганці. Лівою тримає щось загорнуте у фартух. Зосереджене обличчя дівчини звернене у бік глядача: видно, що вона дуже уважно і з острахом вслухається у слова ворожки. Постать же циганки подано лише до половини, вона стоїть за якоюсь кам’яною стіною, можливо, огорожею панського саду.

Ведучий 1. (слайд №6,7) Але не лише портрети малював художник, а й пейзажі. Їх Шевченко не компонував, а змальовував краєвиди, які бачив перед собою. Саме тому в його робочих альбомах ми знайдемо багато начерків гілок, бур’янів, хат, церков, дерево.

За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843 – 1847-х рр. можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди, і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам’ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини і всього покріпаченого українського села («Удовина хата», «Селянське подвір’я», «На околиці», «Хата біля річки», «Хата над ставком»).

Ведучий 2. (Слайд №8) Життя Шевченка в образотворчому мистецтві не було марним. Звання академіка гравюри, яке Т. Г. Шевченку було присвоєно у вересні 1860 року, засвідчувало його велику роль у розвитку українського мистецтва.

Ведучий 1. Шевченко бачив і пережив за 47 років багато лиха, але помер із непохитною вірою у те, що:

Діла добрих оновляться,

Діла злих загинуть…

Учениця читає вірш А. Малишка «Знову йдеш по землі» (презентація додається)

А. Малишко

Знову йдеш по землі

Знову йдеш по землі од високої сивої кручі,

Тільки груди не палить ні гнів, ані сльози пекучі.

Одгриміло століття, за ніччю, за чорною млою,

Ожило твоє серце, повите людською хвалою.

Інші люди живуть, інші зорі палають, як в горні,

Ти розплющуєш очі, щоб бачити далі прозорні.

Інше поле колоситься, інші дороги і хати,

Простягаєш ти руки – народ свій великий обняти,

Той, що в давнім минулім конав кріпаком у неволі,

Той, що став як господар сьогодні на братньому полі.

Не заграви вночі, не списів гартуванка іржава –

Освіща йому путь пломениста Вкраїнська держава.

І земля урожаєм і жаром залізним повита,

(10+) І весняна дорога, що тьохка льодком з-під копита,

І степи Чорномор’я виводять синів своїх, дочок,

І схиливсь до поета посаджений зелен-дубочок.

Ти заглянь до артілі – поета зовуть таращанці, -

З Катериною підеш оглянути поле уранці.

Чи на зборах посидиш, де люди – не темная маса.

Українці, вперед, зустрічайте поета Тараса!

Хлібом-сіллю, суцвіттям, високими в небо гудками

Хай стає поміж нас і Вітчизни торкнеться руками.

І вона вже веде його з віку минулого, з ночі,

І розказує світові думи поета пророчі,

(14) На граніті, у Києві, ставить під небо безкрає,

Так, що бронзова постать блакиття небес підпирає.

Не в землі він лежить – над землею стоїть, як з граніту,

Так, що як не дивися – а видно його всьому світу!

Легло костьми

Ученик. Тарас Григорьевич Шевченко - непримиримый борец против любого притеснения человека человеком, поэт-гуманист, глубоко народный поэт. Писать стихотворения начал еще до освобождения из крепостничества, потому что до 24-х годов был крепостным. В 1840 г. вышел первый поэтический сборник Тараса Шевченко «Кобзарь». Самим названием автор пытался показать, что он выступает певцом народа, его стремлений, надежд, мечтаний о лучшей судьбе. «Кобзарь» в 1840 г. проникнут стихийным протестом против той несправедливости, которая существовала в Украине. С большой любви поэта к Украине, к своему народу выросла правдивая, неповторимая поэзия «Кобзаря»

Блуждают люди; повысыхали
А материнских горячих слез!

В символическом образе Прометея показал несокрушимость народов царской России, а в образе орла-хищника - царизм, который людей «карает» и пьет кровь трудовиков.

Ученик. Беспощадную критику русского «темного царства» дал Шевченко в поэме «Кавказ» (в 1845 г.), где изобразил борьбу, которую вела Россия в 1843-1859 гг. с черкесами. Эта борьба со свободолюбивыми жителями Кавказа была долгой, затяжной и с огромными обоюдными жертвами. Автор показывает огромные страдания, трагедию народа, трагедию войска, посланного царизмом завоевывать Кавказ:

Это, тот Первый
С детьми и внучками, утопить
Встречает…

Не умирает душа наша
Всех императоров бы хватило
Вдову - сиротину.
И детишек своих ведут.

Накралися!

Я так ее, я так люблю

Страницы: 1 2

Долго ли в том мире
Людей муштруемых немало
Мою Украину бедную

Встанет Украина и развеет тьму неволи

Т.Г. Шевченко видел и понял, как тяжело Украине, какую несправедливость причинил ей русский царизм и украинские господа: Ободранная, сиротой Над Днепром, Тяжело - трудно сироте. А никто не видит - Только враг, который смеется…

Беленькие дома, свалились
Ученик. Большое народное горе, нищету и народную несправедливость увидел Т. Шевченко, когда он после освобождения из крепостничества посетил Украину.

При ней душу погублю!

Сады зелени, сгнили

Литературный вечер дает представление о личности и творчестве Т.Г. Шевченко, как литератора, так и художника, формирует интерес к личности и творчеству Т.Г. Шевченко. Может быть применено на факультативных занятиях по литературе, для проведения классных часов и библиотечных мероприятий.

Оборудование: карта Украины, портрет Т.Г.Шевченко; картины Т.Г.Шевченко; песня «Ревет и стонет Днепр широкий». Портрет художника К. Брюллова, портрет поэта Жуковского /художника К. Брюллова/

«Он сам был бессмертной песней своего талантливого, свободолюбивого народа»

Белинский .

/Звучит песня «Ревет и стонет Днепр широкий»/

Библиотекарь: Эту знаменитую песню о Днепре сочинил Тарас Григорьевич Шевченко. Он был великий поэт - слагал чудные стихи, кроме того, он был и талантливый художник - писал прекрасные картины. Довольно взглянуть на него, чтобы запомнить этот высокий лоб, серо-голубые глаза. С портрета на нас смотрит человек с простым добрым лицом. И сегодня мы собрались, чтобы поговорить об этом человеке. Мне помогут учащиеся 8 класса.

1 Ведущий : Тарас Шевченко родился 190 лет назад в 1814 году, в бедной крестьянской семье. Отца звали Григорий Иванович, а мать - Катерина Якимовна. Все родные были крепостными. Тарас родился в селе Моринцы. Но вскоре пан перевел семью в село Кириловка - теперь Шевченко, на Черниговщине. Тут в убогой хате прошло его детство (показ картины «Хата»).

2 Ведущий : Семья жила в нужде: пять сестер и два брата. Отец и мать пропадали на панском поле, и Тарас целыми днями их не видел. Мать заменяла сестра Катерина. Тарас рос очень любознательным. Он любил слушать сказки и песни. Но больше всего он любил деда Ивана. Он рассказывал о героях, о восстаниях крепостных крестьян. Рассказы деда будили у Тараса раздумья о судьбе крепостных людей.

3 Ведущий: О том, как Тарас ходил искать железные столбы, которые подпирают небо, рассказали его родные. Один раз играл он в садике. Тихо журчала речка. На кустах калины пели птицы. Полуденное солнце медленно катилось по небу. Катерина полола цветник и тонким голосом пела песню. Она не видела, как Тарас сошел вниз, в долину, и побрел за село. Дед Иван говорил: «Там небо подперто столбами».

Да где же столбы, что небо подпирают? Может быть, там, где небо сходится с землей?
Далеко - далеко на закате садилось солнце.
Навстречу Тарасу ехали чумаки, они привезли мальчика домой. Тем временем в хате началась тревога. Катерина с ног сбилась, нигде не нашла своего любимца. Но вот показалась белая голова.
- Пришел! Пришел! После ужина уложила его спать, с ласковым укором назвала его «бродяжкой».

4 Ведущий : Рисовать начал очень рано. Как попадется ему в руки мел или уголь, так сейчас разрисует стену или пол в хате. Мать и сестра Катерина очень хорошо рисовали. На стенах около окон - цветы, на печке - голубей, петухов. Их приглашали рисовать в соседние хаты. Зимой мальчик наблюдал, какие рисунки рисует мороз на стекле, на смену зиме приходила весна. Позже Тарас Шевченко пишет поэму «Гайдамаки» и так рисует весну.

Землю, спавщую под снегом,
Весна разбудила,
Муравой - травой одела,
Цветами покрыла.

В поле жаворонок звонкий,
Соловей на вербе
Пробужденную встречают
Землю песней первой.

1 Ведущий: Когда Тарасу минуло 8 лет, дед Иван отдал его в науку к дьяку Павлу Рубану. Первый год дьяк учил ребят славянской азбуке. На второй год - читать и писать. Вот была и вся грамота. Тарас быстро освоил эту грамоту. А девочек и совсем не учили. Учитель - дьяк был очень сердитый. Провинившихся учеников часто стегал вишневыми розгами. А по субботам порол всех подряд - и правых и виноватых. Тарас был послушным ребенком. Однако в субботу попадало и ему.

Листок бумаги. И скреплю
Я ниткой книжечку. Крестами
И тонкой рамкою с цветами
Кругом страницы обведу.
Перепишу сковороду
Или «Три царие со зары»
И от дороги в стороне,
Чтоб обо мне кто не судачил
Пою себе и плачу.

2 Ведущий: Самые дорогие люди - это отец и мать. Когда Тарасу было 9 лет умерла труженица мать, она часто болела. Осенью того же года отец привез из Моринц мачеху с 3 детьми. Тяжело жилось сиротам. Однажды отец уехал из дома далеко с чумаками. В это время в хату зашел старый солдат - и попросился переночевать. Утром солдат увидел, что из его мешка кто-то выкрал 3 золотых. Мачеха заподозрила Тараса, и избила его, он спрятался в кустах калины. А потом выяснилось, что били Тараса напрасно, потому что деньги украл Степанько - сын мачехи. Отец часто ездил в дальние дороги. Зима была лютая, а какая одежда у крепостного? Свитка с дырками, на спине ветер гуляет. Недолго проболел Григорий Иванович, перед смертью поглядел на Тараса и сказал, что в хозяйстве ему делать нечего, потому что из него выйдет большой человек.

Библиотекарь: Много пришлось Тарасу перенести невзгод, но он постоянно учился, только учителя были у него не совсем удачными. Учился он рисовать в основном у дьяков, которые доверяли ему самую трудную работу. Прошло немного времени - из далекого города Вильни приехал пан Павел Васильевич Энгельгардт, владелец Тараса, который забрал его к себе в покои казачком. Тарас Шевченко впервые видел такие большие города, как Киев. Теперь пришлось ему учиться польскому языку.

3 Ведущий: Тарас был подвижный, привык работать, а тут приходилось сидеть в прихожей. На ночь спать Тарас ходил в людскую, там стоял его заветный сундучок с картинками, чаще всего рисовал он деда Ивана. Однажды пан с женой поехали на бал. Казачок зажег свечи, и начал срисовывать портрет одного из героев В.О.войны 1812 года - казака Платонова. Он его срисовал полностью, осталось дорисовать только копыта коню. Увлекшись работой, он не заметил, как вернулся пан и вошел в кабинет.

Кто тебе позволил свечи жечь? Побил пан Тараса, да еще и наказал слуге Сидорке на другой день, на конюшне отстегать его розгами. И все-таки с каждым днем рисунков в сундучке становилось все больше. В свободное время он рисовал сад дома, людей. Пани София как-то сказала своему мужу, что Тарас хорошо рисует, тогда в праздничные дни, пан позволил ему рисовать в своем саду с натуры. Как-то раз зашел сосед пана. Это был известный художник - портретист Ян Рустем. Он сразу оценил рисунки юного крепостного, советовал пану отдать его учиться. Грянули события 14 декабря 1825 года. Эхом они прокатились по России. Царь - самый крупный помещик в России - казнил людей за то, что они требовали воли, земли, человеческих прав. Осенью 1830 года революция докатилась и в Вильну, обеспокоенный пан Тараса бросил службу в Вильне и умчался в Петербург. Так юный Тарас попал в большой город, столицу России.

4 Ведущий: Пан все-таки отдал наконец Тараса учиться к художнику В.Ширяеву, который в свое время тоже был крепостным. Ему было дано право пользоваться библиотекой художника. Ширяев тогда расписывал потолок большого театра. Эту работу он доверил Тарасу.

Кто это расписал? - спросили у Ширяева.
- Это мой ученик, крепостной пана Знгельгардта, Тарас Шевченко.
- Хорошо рисует!
- Так он и портреты, и картины пишет. Талант!
- Это хорошо! Надо, чтобы такой талант не пропал. Надо бы послать его в высшую художественную школу - в Академию.
- Что вы, в Академию? Туда же крепостных не допускают. В Академии имеют право учиться только свободные люди.

1 Ведущий: Тараса привлекали красоты Летнего сада, он ходил любоваться и рисовать мраморные статуи. И однажды встретился с земляком - художником Иваном Максимовичем Сошенко, через которого познакомился с передовыми людьми того времени: Венициановым, Брюлловым. Тогда же в тайне от друзей начал писать стихи, поэмы «Порченая», «Думы мои».

Думы мои, думы мои
Горе, думы с вами!
Что вы встали на бумаге
Хмурыми рядами?
Что вас ветер не развеял
Пылью на просторе?
Что вас ночью, как ребенка
Не приспало горе?

2 Ведущий : Передовые люди Петербурга - писатели, поэты, художники - стали друзьями Тараса Шевченко. Они пробовали уговорить пана, чтобы отпустил Тараса на волю, Но где там! И слушать не хотел. Пану нужны деньги. Когда, решив выкупить его из крепостного рабства, они спросили, сколько он возьмет за Тараса, - пан запросил 5 тысяч. Сговорились на 2,5 тысячах. В то время это были большие деньги. Друзья всем сердцем решили помочь. Жуковский уговорил Карла Брюллова написать его портрет и разыграть этот портрет в лотерею. Портрет был написан - он и сейчас в Киеве в музее Т.Г.Шевченко. Его разыграли в лотерею, собрали 2,5 тысяч рублей и выкупили Тараса из неволи. Тогда ему было 24 года. 25 апреля 1838 года на квартире художника Брюллова Тарасу была вручена отпускная. С огромным увлечением Тарас взялся за работу. Писал картины под руководством Карла Брюллова. Много читал, пополнял свои знания. А главное - он теперь был вольным человеком! Тарас Григорьевич писал своему брату Никите: «Живу, учусь, никому не кланяюсь и никого не боюсь… Великое счастье быть вольным человеком».

3 Ведущий: Учась в Академии художеств, Тарас Григорьевич проявил большое дарование. Он получил в награду 3 серебряные медали за картины: «Рисунок с натуры», «Маленький побирушка дает кусок хлеба собаке», «Цыганка-ворожея». В то же время у Тараса проявился талант художника и поэта. Он писал народные стихи. Собрав их, он издал книгу, которую назвал «Кобзарь», поэму «Гайдамаки» и многие другие стихи.

В темной роще ветер воет,
По полю гуляет,
Он на тополь налетает,
К земле пригибает.
Стан высокий, лист широкий
Зачем зеленеет!
Кругом поле, словно море,
Широко синеет
Погляди чумак на тополь,
Сердцу грустно станет;
Чабан утром с сопилкою
Сядет на кургане,
Глянет и душа заноет:
Кругом ни былинки!
Гибнет тополь, как в неволе
Гибнет сиротинка.

Поэтические произведения Шевченко иногда заполнял живописными работами. Так он сочинил поэму «Катерина» и на эту тему же написал картину.

4 Ведущий: Тарас Григорьевич давно жаждал побывать на Украине. Он не был там 14 лет. На родине Тарас Григорьевич навестил своих братьев - Микиту, Осипа и сестер - Катерину, Ярину, Марусю. Побывал у деда Ивана, у всех своих родных. Тарас Григорьевич очень любил детей. Проезжая по Украине и глядя на детей крепостных, он как бы видел свое детство.

Когда еще…
Мальчишку встречу, одинок
Как с ветки сорванный листок.
Сидит он прислонившись к тыну,
Одетый в рваную холстину, -
И мнится мне, что это я,
Что это молодость моя!
И мнится мне: в суровой доле
Он не увидит вольной воли,
Священной воли. И вот так…
И вот так -
Напрасно - прахом пролетали
Все лучшие его года.

На Украине Тарас Григорьевич был в течение жизни три раза.

1 Ведущий : В 1846 году интеллигенция Киева организовала кружок людей, которые мечтали объединить славянские народы в одну семью, мечтали уничтожить крепостное право. В кружке был доносчик и 5 апреля 1847 года Шевченко был арестован. Во время ареста нашли рукописи его стихов «Сон», «Заповедь». В стихах он смеется над царской четой:

Царь по залам выступает
Высокий, сердитый.
Прохаживается важно
С тощей, тонконогой
Словно высохший опенок
Царицей убогой.
А к тому ж она бедняжка
Трясет головою.

Царь Николай читал, он был в бешенстве. Суда не было. Царь написал своей рукой: «Под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать». Это было самым суровым наказанием. Шевченко повезли в Оренбург, затем в крепость-тюрьму Орск. В Орске рядового Тараса Шевченко муштровали каждый день до потери чувств. Он был измучен, болел цингой. Но не падал духом, а начал тайком писать стихи и прятать их за голенище сапог, по-украински - «халява». Эту книжечку так и зовут теперь «Захалявная». В ссылке Тарас много слышал рассказов о страшной жизни крепостных России. Видел Тарас, как местное население казаков терпит людское угнетение.

2 Ведущий: Неожиданно весной 1848 года в Оренбург приехал молодой географ и моряк офицер Алексей Бутаков. Ему нужно было подобрать людей, чтобы взять их с собой на Аральское море для изучения его берегов и богатства. Бутаков взял Шевченко для зарисовок берегов Аральского моря. Тарас был рад вырваться из крепости, он мог рисовать. Отряд прошел пешком 700 км. до форта Раим, готовились к морскому походу. Два месяца плавал на корабле « Константин» и все рисовал и рисовал. За это время он написал много волнующих стихов о Родине, о своей любимой Украине. Вспоминая свое детство он писал:

Вишневый садик возле хаты,
Хрущи над вишнями снуют
С плугами пахари идут,
Идут домой, поют девчата,
А матери их дома ждут.

Все ужинают возле хаты.
Звезда вечерняя встает,
И дочка ужин подает.
Ворчала б мать, да вот беда-то,
Ей соловейко не дает.

Мать уложила возле хаты
Ребяток маленьких своих
Сама заснула возле них,
Затихло все… Одни девчата
Да соловейко не затих.

3 Ведущий: Почти полтора года исследовала экспедиция берега Аральского моря, на вторую зиму прибыла опять в Орск. В это время один из офицеров донес, что Шевченко нарушил царскую волю - рисует и пишет, а начальство ему потворствует. У Шевченко сделали обыск, отобрали его бумаги, книги и посадили в тюрьму. Через пять месяцев его перевели в Ново-Петровскую крепость.

4 Ведущий: Когда Шевченко везли в эту «незапертую тюрьму», он взял свежую веточку вербы и привез с собой. Поэт посадил и каждый день поливал ее, и вот из веточки выросло большое дерево. В этой крепости пробыл Тарас Григорьевич 7 лет, за ним постоянно следили, как бы у Шевченко снова не оказалось в руках карандаша и бумаги. Это была мука. Были случаи, когда солдатам присылали по почте деньги, офицеры брали их и пропивали, если солдат возмущался, то его прогоняли через строй. 2 тысячи солдат ударяли провинившегося розгой. Тарас нарисовал картину «Кара шпицрутеками». Из глины Тарас Григорьевич лепил фигурки детей, которые позировали ему. Он очень любил детей и впоследствии изобразил их в картинах: «Дети нищие», «Дети просят милостыню». Десять лет и три месяца пробыл Шевченко в ссылке, которая подорвала его здоровье. 1 августа 1857 года комендант крепости выдал Шевченко билет до Петербурга. Но когда Тарас Григорьевич прибыл в Нижний Новгород, у него отобрали документы и запретили жить в Москве и Петербурге. После долгих хлопот друзей Шевченко был разрешен въезд в Петербург.

1 Ведущий: В конце мая 1859 года он получает разрешение на выезд в родную Украину. Поехал Тарас Григорьевич с Украины, но думка поселилась - дожить свой век на Родине.

2 Ведущий: После возвращения из путешествия по Украине Шевченко долго хворал, но очень много работал: готовил новое издание «Кобзаря», ему очень хотелось, чтобы простой народ учился, он составил для этого букварь. В 1860 году он пишет более 40 поэм для взрослых и детей. Зимой Тарас Григорьевич совсем расхворался и слег. 9 марта 1861 года ему исполнилось 47 лет. Пришли поздравительные телеграммы, пришло много друзей, но Тарас Григорьевич уже не мог подняться. На другой день ему стало легче. В половине шестого он встал, пошел в мастерскую дописать портрет. Но, когда начал спускаться с лестницы, ноги у него задрожали, он покачнулся и упал. Холодным утром 10 марта 1861 года его не стало. Друзья схоронили поэта на смоленском кладбище в Петербурге. Но еще при жизни Шевченко написал «Завещание», просил похоронить его на милой Украине. Выполняя его завещание, друзья начали хлопотать о том, чтобы перевезти прах на Украину. От Москвы до Киева везли на лошадях. Гроб пронесли по-над Днепром на Подол, поставили на пароход и отвезли в Канев. И тут, над Днепром, на высокой круче схоронили поэта, как он завещал.

Библиотекарь : Тернист и труден был жизненный путь поэта и художника, коротка его жизнь, но он никогда не изменял своему народу. Много лет прошло после смерти Тараса Григорьевича Шевченко, но он живет в памяти народа.

Семенкова Вера Степановна , библиотекарь